задовго до

1) ( до чего) задо́лго

2) долгова́то; до́лго; сли́шком до́лго

1. adv

1) раніше, давніше; колись

2) попереду

2. prep

1) перед, до; раніше

2) попереду

3) ніж

3. conj

1) перш ніж; раніше, ніж; до того як; поки не

2) швидше, ніж, скоріше, ніж

* * *

1) раніше, колись

2) спереду; уперед

3)

1) у часовому значенні вказує на передування до; раніше

2) у просторовому значенні вказує на знаходження або рух перед ким, чим-небудь перед

3) указує на протікання процесу в чиїй-небудь. присутності перед, у присутності присутність у якій-небудь організації, у суді за викликом перед розгляд, обговорення питання ким-небудь на, в, у, перед; тж. передається орудн. вiдм.

4) указує на що-небудь у майбутньому перед

5) указує на перевагу, вищість в положенні, ранзі, здібностях перед, попереду

6) уживається при вираженні надання переваги скоріше ніж, краще ніж

7)

1) перш ніж, раніше ніж; поки не

2) скоріше ніж

1. n

1) довгий строк; тривалий період; великий проміжок часу

2) вірш, довгий склад

3) фон. довгий голосний

2. adj

1) довгий

2) високий, довготелесий

3) тривалий, давно існуючий

4) довжиною (в), завдовжки

5) віддалений

6) фін. довгостроковий

7) повільний, млявий

8) зморний, нудотний

9) численний, великий; що складається з безлічі пунктів (великої кількості членів тощо)

10) надмірний, великий; товстий

11) довгастий, видовжений

12) нудний, багатослівний

13) фон. довгий (голосний звук, склад)

3. adv

1) довго; тривало

2) давно, довгий час

3) протягом

4. v

1) палко (пристрасно) бажати; прагнути (for, after)

2) скучати, нудьгувати (за кимсь — for)

* * *

1) довгий строк; тривалий період; великий проміжок часу

2) пoeт. довгий склад; гpaм. довгий голосний; мyз. лонга

3) eк. покупець цінних паперів

4) ( довгі) штани; великий зріст ( чоловічого одягу)

1) довгий

2) довгий, тривалий

3) який має значну довжину; який має значну тривалість; тривалістю в...

4) віддалений; eк. довгостроковий

5) повільний; нудний, нудотний

6) численний, великий; великий

7) подовжений, довгастий; витягнутий

8) гpaм. довгий (про голосний, про склад) повний; цілий

9) (on) багатий ( на що-небудь); сильний ( у чому-небудь)

10) eк. який грає на підвищення

1) довго; довгостроково

2) давно; довгий час

3) посил. повністю; від початку до кінця

4) eк. на підвищення

1) раніше, колись

2) спереду; уперед

3)

1) у часовому значенні вказує на передування до; раніше

2) у просторовому значенні вказує на знаходження або рух перед ким, чим-небудь перед

3) указує на протікання процесу в чиїй-небудь. присутності перед, у присутності присутність у якій-небудь організації, у суді за викликом перед розгляд, обговорення питання ким-небудь на, в, у, перед; тж. передається орудн. вiдм.

4) указує на що-небудь у майбутньому перед

5) указує на перевагу, вищість в положенні, ранзі, здібностях перед, попереду

6) уживається при вираженні надання переваги скоріше ніж, краще ніж

7)

1) перш ніж, раніше ніж; поки не

2) скоріше ніж

нрч. задовго, узадовзі, довго перед чим.

* * *

(торговое, промышленное) підприємство: (научное, общественного характера) заклад (-ду), заповзяття. [Торговельне, промислове підприємство. Комунальні підприємства. Дрібне (мелкое) підприємство. Капітал на наукові заповзяття (Стат. Акад. Наук). Не задовго до мого заслання він приїхав до Перми, силкуючись нахилити мене до деяких заповзяттів (Єфр.)]. Рискованное -тие - непевна справа.

* * *

1) підприє́мство

2) ( дело) спра́ва; ( начинание) почина́ння; ( мера) за́хід, -ходу; ( афера) афе́ра

1) збут

2) надто, занадто

ГРАМАТОЛОГІЯ - одна з найвпливовіших течій філософського постмодерну. Будучи гранично широким філософсько-семіологічним ученням про буттєві і когнітивні потенції письма, вона вивчає його як щось незмірно більш масштабне, ніж такою вважалася писемність в її новоєвропейському розумінні. В межах Г. вона означає будь-яку форму буттєвості людини в навколишньому світі. Задовго до того, як зародилася писемність, людство, не усвідомлюючи цього, залишало в навколишньому просторі розмаїті "сліди" своєї присутності. І саме ці "сліди" є тим, що іменується неологізмом "архе-письмо". Але "архе-письмо" - це тільки одне значення "письма" (у граматологічному тлумаченні). Основоположником Г. е Деррида, який заклав її основи в праці "Про граматологію" (1967). Генеалогічні корені Г. сягають філософії стоїків, розвинутої в працях Філона Александрійського, а по тому - в творах філософів Середньовіччя Томи Аквінського, Августина та ін. Зазнавши могутнього впливу з боку гуссерліанської феноменології, фройдівського психоаналізу, вітгенштайнівської філософії мови, Г. запропонувала своє власне розв'язання одвічних проблем семіотики, лінгвістики, риторики, герменевтики, пов'язаних з природою "знаку", "тексту", "гіпертексту", "семіозису" тощо. Головним предметом критики граматологів є теоцентристська позиція, відповідно до якої світ в цілому і його історія - це текст Всевишнього Творця. Протиставляючи цій теоцентристській позиції уявлення про історію людства як про грандіозний процес становлення, самодеконструювання письма (в згаданому сенсі), Г. вступає в багатовіковий дискурс ("розмову" = "суперечку") щодо цієї одвічної філософської проблеми не тільки з новоєвропейською метафізикою, а й історіософією, культурологією, герменевтикою, риторикою тощо. Метафізику, яка апологетизує диктатуру логоса вад будь-якими знаковими формами його маніфестації, Деррида позначає терміном "логоцентризм". Логоцентризм - це характерна риса всієї європейської культурної історії, яка минула до появи Г. Розкривши витоки і соціокультурні наслідки логоцентризму, Г. здійснює грандіозну стратегію його деконструкції. Головна мета цієї стратегії - підрив влади логоса у всій європейській культурі. Саме з цією метою Деррида та його послідовники переосмислюють роль і значення знака не тільки в опозиції "знак - смисл", а й у процесі конституювання "культурного образу реальності" ("картини світу").

Спіноза, Бенедикт (Барух) (1632, Амстердам - 1677) - нідерл. філософ-пантеїст. Походив із родини купця, продовжив справу батька після його смерті В. наслідок розходження з релігією С. було вигнано з євр. общини Амстердама по звинуваченню в атеїзмі, після чого він жив у с. Регенсбург (поблизу Гааги), в яку переселився біля 1670 р., а на життя заробляв шліфуванням лінз. Його вчення - критична переробка філософії Декарта і розбудова нової системи поглядів. У Декарта фізика і метафізика відокремлені - перша має матеріалістичний характер, друга - ідеалістичний. С. об'єднує їх через об'єднання природи і Бога, внаслідок чого останній - носій не лише мислення, а й тілесності, а всі предмети природи, хоча і різною мірою, живі, одушевлені. Головне поняття, що поєднує Бога і природу, - субстанція. Бог, або субстанція, що складається з безлічі атрибутів (невід'ємних властивостей), з яких кожний виражає вічну і безконечну сутність, існує необхідно - це вихідна теза С. З цих атрибутів ми знаємо два - протяжність і мислення. Висунення саме їх пояснюється розвитком механіки і математики, зростанням ролі наукового пізнання на той час. Бог і природа єдині, але не тотожні: Бог - це іманентна, внутрішня, а не трансцендентна причина всіх речей. Все знаходиться в Богові і в ньому рухається. Природа - це "всі речі", або "все", а субстанція - єдність і необхідність існування в ній. Атрибути Бога - одночасно і атрибути природи. Вони були виділені ще Декартом як властивості двох незалежних субстанцій - тілесної і мислячої. Згідно зі С., існує тільки одна субстанція, бо він, на відміну від Декарта, дуаліста, - моніст. У дійсності не існує нічого випадкового, а лише єдине і необхідне, які складають дві головні риси субстанції. Вони ж є підставами для систематичного впорядкування знання, бо дозволяють дедуктивним шляхом вивести всю систему світу. Такий шлях наявний в математиці, і С. переносить "геометричний метод" в філософію, яким викладає головні свої твори Ц. им пояснюється та обставина, що С. свідомо розробив величну систему задовго до "героїчної епохи філософії в Німеччині" (Маркс), коли мислителі почали будувати подібні системи. Метою С. було - осягнути загальний природний порядок, частину котрого становить людина. Стисло його закони викладені в "Короткому трактаті про Бога, людину та її щастя" (1658 - 1660), розгорнуто - в п'яти розділах головного твору "Етика" (1677), самі назви яких являють її зміст: про Бога; про природу і походження душі; про походження і природу афектів (пристрастей); про людське рабство, або про силу афектів; про могутність розуму, або про людську свободу. В цілому це - метафізика, антропологія і теорія пізнання, остання як засіб для досягнення щастя людини. Звільнення від афектів передбачає свободу думки і слова, а також сприятливий для цього суспільний лад. їм суперечили офіційна релігія і соціально-політичні відносини, які вона обслуговувала. Вони обидві виключали або обмежували свободу мислення. Звідси критика Біблії і тяжіння С. до республіканського суспільного ладу. Релігію, засновану на канонічному тлумаченні "Святого Письма", він називав марновірством і наголошував: між релігією і марновірством існує та головна відмінність, що перша своєю підставою має мудрість, а друге - неосвіченість (невігластво). Тому вчення С. філософсько-релігійне. Бейль визначав його як систему атеїзму; вона і є такою, порівняно з ортодоксальною релігією, але не сама по собі. С. доводив, що з найвищого роду пізнання - інтелектуальної інтуїції - необхідно виникає пізнавальна любов до Бога, яка є найвище благо. Багатогранністю системи С. пояснюється її вплив на подальшу історію думки, особливо на нім. мислителів від Лессинга до Фоєрбаха. Перший навіть вважав, що немає ніякої філософії поза філософією С., а останній називав його Моїсеєм новітніх свободних мислителів. Вплив ішов саме через ідеї про єдність усього існуючого. С. так і сприймали: "все - єдине" (Лессинг); "Бог і матерія єдині", "Бог це - все у всьому" (Едельман); "все, що є, єдине, і більше нічого немає" (Ліхтенберг); єдині мислення, відчуття і матерія (Гердер); Гете знайшов у С. самого себе і водночас найкращу опору для себе. Показовою стала "суперечка про пантеїзм" С. наприкін. XVIII ст. в Німеччині, в якій взяли участь і виявили себе прибічниками або супротивниками культурні діячі різних напрямів. Од того часу і до сьогодення ця суперечка не згасає вже не тільки в Німеччині. Складна структура вчення С. робить її привабливою для багатьох течій думки - релігійних і атеїстичних, матеріалістичних та ідеалістичних. Всі вони прагнуть використати його у своїх інтересах.

[br]

Осн. тв.: "Короткий трактат про Бога, людину та її щастя" (1660); "Богословсько-політичний трактат" (1670); "Етика" (1677).